«Задунаєць за порогом» – це не сценічне перетворення!

Автор: Сергій Комісаров

24 серпня Беня і його нерозлучний друг Толян на сцені Театру ім. Лесі Українки представлять прем'єру музично-драматичної фантазії «Задунаєць за порогом» за мотивами національної класичної опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Батьки-засновники театральної компанії, яка упевнено тримається на плаву ось вже шостий рік, цього разу вирішили «замахнутися» якщо не на Уїльяма Шекспіра, то на класика українського оперного мистецтва не випадково. Одна з причин народження «Задунайця...» - репертуарна політика театральної компанії.

У Бенюка і Хостікоєва прекрасно розвинене сценічне чуття: вони розуміють, що досвідчену їхньою іскрометною творчістю публіку потрібно постійно чимось дивувати.

«Сеньйор з вищого товариства», «Про людей і про мишей», «Біла ворона» і «Швейк» - потрапляння в десятку. Народ валом валить на ці сценічні твори в сміливій інтерпретації друзів-артистів. Але топтатися на місці і спочивати на заслужених лаврах - не в характері цих людей. Адже публіка (особливо столична) - вельми вередлива. Її потрібно чимось постійно дивувати.

Робиться це свідомо: народні артисти України Анатолій Хостікоєв і Богдан Бенюк і нечисленна трупа їхньої театральної компанії працюють на «підвищення градусу» глядацьких симпатій. Працюють не на страх, а на совість. Працюють у поті чола свого. Працюють - і ловлять «творчий кайф». Тому що, незважаючи на їхні заслуги і звання, на роки, віддані сценічному мистецтву, досі відчувають себе молодими хлопцями, для яких черговий вихід на сцену - не смутна поденщина, не відбування номера, а радість спілкування з людьми, які їм імпонують. Тому що просто ходять в театр і - як самі ж актори - переживають радість від дотику до Мистецтва.

Анатолій Хостікоєв, народний артист України, режисер-постановник: «Якось подивилися разом з Бенюком в Київському оперному театрі «Запорожець за Дунаєм». Потім, прийшовши додому, зловив себе на думці: «А не чи похуліганити нам з Бенею на цю тему? Чим біс не жартує...»

Сказано - зроблено. Почали думати про п'єсу, запросили до співпраці Богдана Жолдака. Це було десь два роки тому. В результаті нашої співпраці з'явилася назва «Задунаєць за порогом».

Це твір - наша авторська драматична версія опери Гулака-Артемовського. Ми - та пробачить нам класик - вирішили: у жилах султана Махмуда Другого обов'язково повинна текти українська кров. А чому б і ні? Адже гіпотетично можна уявити, що його прапрапрабабуся могла бути нашою співвітчизницею - Роксоланою.

Це відразу ж розв'язало нам руки. Якщо в жилах цього турецького правителя тече і наша кров, то він повинен знати і нашу мову, він повинен любити українські пісні, та і чарку-другу горілки закинути собі «за комір» теж не проти.

А раз так, то чому б йому не поспілкуватися із славним Карасем - побратимом по крові?

Наша версія класичного твору - не виворот, не баламучення. Величезний внутрішній сенс постаралися закласти в цю п'єсу Семена Гулака-Артемовського я і мої колеги.

Що з цього вийшло - судити глядачеві. Вже зараз можу припустити: хтось з глядачів нас лаятиме, хтось похвалить, а хтось посміється від душі. Не відкриватиму завісу до прем'єри. Скажу тільки: музично-драматична фантазія «Задунаєць за порогом» нікого не залишить байдужим».

Василь Мазур, народний артист України: «Знаю Богдана Бенюка і Анатолія Хостікоєва дуже давно. З Богданом пройшли Тюзівську школу, багато ролей зіграли - і зайчиків, і лісовичків. Потім був театр імені Франка, і ось тепер - театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв».

Можу порівняти цей колектив з джерелом, в якому постійно відбувається підтікання нової кришталево-чистої води. Це джерело природним чином очищається, фонтанує і поїть людей свіжою живою водою.

Мені не соромно грати в «Задунайці за порогом». Задунаєць - козак, який знаходиться за порогом своєї рідної землі і прагне повернутися до материнського порогу. Можна звідати десятки доріг, побувати в багатьох країнах, на багатьох континентах, але повертатися потрібно тільки до себе, до своїх рідних витоків. У цьому - головна думка нашої п'єси. От чому вона цікава не тільки з історичної, але і з сучасної точки зору». 

Наталія Сумська, народна артистка України: «Вважаю, що в «Задунайці за порогом» мені дістався щасливий квиток - я гратиму роль Одарки. Дуже раділа, коли Анатолій і Богдан затвердили мене на цю роль.

Цього року у мене творчий ювілей - я вже тридцять років на сцені. Але театральним життям не переситилася. Тому що постійно доводиться відкривати щось для себе раніше незвідане і незнайоме.

Ось і в прочитанні цієї ролі знайшла купу для себе цікавого. З великим хвилюванням і я, і мої партнери за цим спектаклем чекаємо прем'єри. Це - народження нашої загальної театральної дитини. Дуже хотілося б, щоб наше прочитання класичного твору сподобалося глядачеві».

Дарина Мамай, актриса: «Мені дуже повезло з партнерами по цьому спектаклю. У ньому разом з Тарасом Постниковим ми граємо молодих закоханих. У роль красуні Оксани закохалася з першого погляду. Виконуватиму декілька сольних арій. Це мені імпонує. Адже за освітою я співачка.

Зізнаюся: у Богдана Бенюка, Анатолія Хостікоєва і Наталії Сумської за час репетицій навчилася дуже багато чому. Дійсно, це метри нашої сцени.

Якби такі люди, як вони, сьогодні викладали в театральному інституті, то молоді актори відчували б себе на сцені вільніше, сміливіше. У них буквально крила зростали б за спиною.

На жаль, в театральному вузі і естрадно-цирковому коледжі, який я закінчила, таких викладачів немає.

Прагну відповідати своїм сценічним партнерам. Як це у мене виходить, судити публіці. Вже після проглядання прем'єри «Задунайца за порогом».

Тарас Постников, актор: «Для кожного актора головне - роль. Для актора головне - самореалізація. Немає ролей - немає самореалізації. Я дуже вдячний своїм старшим колегам за надану можливість реалізуватися в цьому іскрометному і дуже нестандартному театральному дійстві.

Нещодавно відпочивав у Криму. Зайшов в книжковий магазин. Придбав, як мені на перший погляд здалося, цікаву книгу з історії України. Коли почав її читати - мене охопив жах: там стільки неправди і відвертої дурості!

Заради справедливості скажу: і в опері «Запорожець за Дунаєм» немає історичної правди. Але музика в ній - прекрасна.

Для мене дуже важливо, що в нашій постановці ми намагаємося відновити історичну правду тих далеких від нас років. У нашій версії мова йде про вічні для українців проблеми. І ще: в українського народу завжди були зовнішні вороги. Але парадокс: найбільшими ворогами наших співвітчизників, як не дивно, були саме українці!»

Мирослав Гринишин, продюсер: «У нашої сценічної дитини багато талановитих батьків. Над «Задунайцем...» працювали не тільки відомі в Україні актори, але і художник-постановник Андрій Романченко, балетмейстер Дмитро Каракуц, автор тексту - Петро Мага, аранжувальники музики Гулака-Артемовського - Роман Суржик і Іван Небесний. Допомагав нам в роботі над матеріалом і поет Іван Драч. Його поради виявилися для творчої групи просто безцінними.

Задум нашої музично-драматичної фантазії дуже могутній. До прем'єри розкривати його не хочу свідомо. Але вже зараз скажу: цей задум досить несподіваний для прочитання такого класичного драматичного твору. Але, забігаючи наперед, скажу: наша версія опери українського класика нікого не залишить байдужим. Це точно!»

Богдан Бенюк, народний артист України, продюсер: «Сьогодні вранці прокинувся, включив телевізор. Несподівано для себе дізнався: саме цього дня декілька століть назад Катерина винесла указ про заборону Січі в Україні. А ми якраз ставимо п'єсу про останню Січ - Задунайську.

Ось я собі і думаю: як все «закільцьовує» в цьому житті. Нічого дарма не відбувається.

Я впевнений: завдяки «Задунайцю за порогом» нам вдасться вивести українського глядача на вищий духовний ступінь.

Від назви Задунайської Січі пішло так - людина, яка знаходилася на її території, називалася задунайцем. Вона була вигнанцем, перебуваючи за порогом рідного будинку.

Назва нашої фантазії розшифровує величезну кількість думок, що виникають у людини, яка хоча б трохи знає справжню, а не вигадану історію України.

Разом з колегами поставив перед собою мету: зробимо так, щоб ті далекі від сучасного глядача події (а вони, на жаль, для більшості залишаються загадкою, оскільки ми не знаємо своєї історії) захопили любителів сценічного мистецтва так, щоб вони, повернувшись додому, відкрили книгу під назвою «Історія України» і прочитали її від корки до корки.

Той нестандартний сценічний хід, який ми свідомо заклали в нашу музично-драматичну фантазію, повинен стати поштовхом до пробудження нашої національної свідомості. Це - ключик до тих дверей, відкривши які, ми можемо увійти до великої кімнати, де знаходиться бунтівний дух нашого народу.

Упевнений: саме тому «Задунаєць за порогом» ніколи не стане п'єсою-одноднівкою. Ми, актори, просто не дозволимо цього зробити».