Кавказці б'ються – в українців чуби тріщать

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

На тлі грузино-російського протистояння, що продовжується, Михайло Сакашвілі заявив про те, що він не вірить. Не вірить тому, що росіяни, відповідно до власних обіцянок, виведуть війська з території його держави до кінця цього тижня. Скорочуючи кількість своїх військовослужбовців у ряді грузинських міст і сіл, на думку грузинського президента, російські миротворці начебто захоплюють все нові й нові території.

Ця заява за часом збіглася з резонансною заявою Джорджа Буша, в якій він підкреслив, що сепаратистські Південна Осетія і Абхазія, не зважаючи ні на що, залишаються частиною Грузії. Американський президент пообіцяв підтримати Грузію та її народ. Він сказав, що США продовжуватимуть співпрацю в Кавказькому регіоні, щоб гарантувати незалежність і територіальну цілісність цієї держави.

Не промовчав і Віктор Ющенко. Переборюючи себе, він заявив про те, що Україна, незважаючи на розвиток грузино-російського конфлікту, і надалі має намір виконувати угоду з Росією щодо ЧФ. Згідно із заявою Верховного головнокомандувача ВС України, ЧФ матиме прописку в "місті слави російських моряків" до 2017 року. З явним небажанням Віктор Андрійович - і цього не могли не помітити українські та зарубіжні аналітики - підкреслив, що "...не можна ставити під питання виконання цієї угоди, який би дискомфорт Україні вона не приносила".

Словом, як говориться в жартівливій приказці, чим далі в ліс - тим товщі партизани...

А що відбувається насправді, як надалі розвиватиметься грузино-російський конфлікт, який (хочемо ми того, чи ні) так чи інакше торкнувся і нашої держави?

Про це ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") поцікавилося у відомих українських політиків і політологів, які уважно спостерігають за тим, що сьогодні відбувається у кавказькому регіоні.

Борис Тарасюк, голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції:

- Війна проти Грузії стала черговою демонстрацією нової якості Росії. Ця держава переступила норми міжнародного права та грубо продемонструвала військову силу проти незалежної Грузії.

Свого часу Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію, яка визначає поняття агресії. Те, що зробила Росія в ХХІ столітті щодо Грузії, підпадає під поняття агресії. Відповідною має бути й реакція світової спільноти.

Війна на Кавказі ще раз підтвердила, що так зване миротворство, яким нібито займалася Росія, - це просто прикриття. Російська сторона, починаючи з президента, почала вміло маніпулювати та жонглювати такими термінами, як "примушення до миру", "гуманітарна катастрофа", "етнічні чистки" і навіть "геноцид". Це відбувається не випадково. Нагадаю, що ця термінологія виникла навколо косовських подій. Саме тоді всі почали говорити про етнічні чистки, про гуманітарну катастрофу як привід для застосування сили.

Таким чином, Росія повторила й використала цей приклад.

Зараз багато хто питає один у одного: виросли чи ні шанси на отримання ПДЧ для України після подій у Південній Осетії та Грузії?

На цю тему достатньо чіткі коментарі дали і Генеральний секретар НАТО, і Генеральний канцлер Німеччини. Вони однозначно підтвердили позицію Альянсу щодо ПДЧ для України та Грузії. Питання лише в тому, коли це буде реалізовано. Вочевидь, НАТО розглядатиме окремо дві ситуації - і по Україні, і по Грузії щодо запрошення до ПДЧ. Не обов'язково, що наші держави в цьому плані повинні бути зв'язаними, як це мало місце в Бухаресті.

Олексій Гарань, професор, науковий керівник Школи політичної аналітики при НаУКМА:

- Упродовж минулого тижня я був в Абхазії. Спостерігав ситуацію, яка розгортається на Кавказі, в динаміці. Головне враження: отримуючи інформацію про конфлікт з місцевих і російських ЗМІ, я довго не міг зрозуміти, що відбувається в цьому регіоні насправді.

Я думаю, що конфлікт на території Грузії та дії Росії, які всіма визначені як неадекватні та непропорційні, лише посилюють переконаність експертів щодо необхідності приєднання України до НАТО.

Думаю, що цей конфлікт (незважаючи на те, що соціологічного дослідження з цього приводу ще не було проведено) додасть декілька відсотків прихильникам вступу України до Північноатлантичного альянсу.

Якщо говорити про перспективи отримання Україною ПДЧ у грудні, то я впевнений, що ситуація України та Грузії розглядатиметься дещо окремо.

Кожна з країн має свою конкретну ситуацію, яка так чи інакше впливає на приєднання до ПДЧ. Сьогодні у Грузії конфлікти на своїй території. Україну в цьому плані Бог милував. У нас немає таких конфліктів. Українська політика - достатньо збалансована, зважена, в ній присутній плюралізм, баланс сил усередині держави. І я думаю, що цей чинник у відносинах з Україною НАТО має враховувати.

Ігор Козій, військовий експерт Інституту євро-атлантичного співробітництва:

- Операція Росії в Грузії з військового погляду цікава, насамперед, масованим застосуванням авіації. Після масованого бомбардування населених пунктів сухопутним військам займати ту або іншу територію було легко і просто.

Україна має винести певний досвід за підсумками цієї військової операції. Її проведенню, насамперед, передували розвідувальні та контррозвідувальні заходи, які здійснювалися на території Грузії.

Наші воєначальники мають розуміти: без серйозної розвідки як на власній території, так і за її межами, без фінансування цієї розвідки Україна як суверенна держава може фактично поставити себе під великий знак питання.

У 2008 році ВС України фінансувалися надто вже погано - такого не було за всі 17 років незалежності. Наші військові фінансуються приблизно на 0,85 відсотка від ВВП, хоча свого часу були заявлені 3 відсотки. Потім мова йшла вже про 2 відсотки. На сьогодні ж, дай Бог, на кінець року вийти хоч би на 1 відсоток. Таке фінансування само по собі багато про що говорить. Звідси у ЗС України і виникає ситуація, пов'язана з технічним переозброєнням.

Але найголовніше не це, а морально-психологічна атмосфера, яка панує в українській армії. Запитайте себе самі: а чи готові ЗСУ діяти в тих умовах, в яких, - чисто гіпотетично - ми можемо опинитися? На це питання розсудливі військовослужбовці, на превеликий жаль, не можуть знайти однозначної відповіді. І це зв'язано, насамперед, саме з тим, що фінансуються ЗС не в повному обсязі, за залишковим принципом.

Звідси й досить сумний результат: патріотичне та морально-психологічне виховання військовослужбовців відбувається зовсім не належним чином.

Олег Соскін, професор, директор Інституту трансформації суспільства:

- Війна на Кавказі за своєю суттю є війною імперською. У Росії сьогодні утверджується так звана "керована демократія". Фактично ж вона - первинна форма авторитарного режиму. Цей режим дуже потужно розвивається, переходячи в мілітаристську систему свого функціонування.

Наслідки війни в Грузії передбачити дуже складно. Фактично половина території цієї суверенної держави сьогодні окупована регулярними російськими військами. Це безпрецедентна подія, яка відбулася в ХХІ столітті. Досі нічого подібного не було.

Я переконаний, що Росія не виводитиме своїх військ із Грузії. Присутність РФ в цьому регіоні постійно посилювалася. Сьогодні Росія тільки вичікує зручного моменту, щоб здійснити подальшу окупацію.

В умовах російсько-грузинського конфлікту держави старої демократії виявилися неготовими до спроби тотальної зміни світового порядку. Ані держави ЄС, ані США досі не можуть розробити механізм, завдяки якому можна було б зупинити агресію Росії на Кавказі та витіснити російські війська із зайнятої ними території.

Сьогодні вже всім зрозуміло: Німеччина та Франція на Бухарестському саміті допустили стратегічну помилку, перекриваючи шлях Грузії та Україні до отримання ПДЧ. Якби цей план був отриманий, то нічого подібного на Кавказі не могло би статися. Лідери Німеччини та Франції мають визнати цю помилку. І керівництво України має про це відкрито говорити: "Ось вам результат пакту Молотова - Ріббентропа, з цього все якраз і починалося".

"Не виключаю, що за російсько-грузинською війною може відбутися і російсько-українська війна. Про це заявив ідеолог ЕСМ Олександр Дугін, ця лінія простежується в заявах заступника начальника Генштабу ВС Російської Федерації, генерал-полковника Анатолія Ноговіцина, в інформаційних випусках російських новин. Усе це - відкриті погрози нашій державі.

Мова йде про те, щоб розчленити Україну. Ми маємо розуміти, що російська сторона тепер візьметься до реальних дій. Це відбувається тому, що керівники Кремля саме таким чином визначили свій геополітичний статус і рівень.

І те, що Москва у цьому випадку застосовує матрицю Косова та Сребреніци, - це помилка західних держав, які почали визнавати територіальну незалежність Косова. Цього робити не можна було. Не може один албанський народ мати дві держави.