Юрій Збітнєв: за кризою прийде хвиля злочинності

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Світова економічна криза, що звалилася на Україну, - палиця з двома кінцями. З одного боку - це удар по нашій застарілій економіці. Говоримо «застаріла» тому, що розвивається вона (в багатьох напрямках) за моделлю дня вчорашнього, а не завтрашнього. І саме відстала, екстенсивна модель розвитку не залишає шансів українським товарам отримати «постійну прописку» на західному ринку.

З іншого боку, економічна криза - це прекрасна можливість хоч і хворобливо, але вельми швидко оздоровити, тобто адаптувати нашу недосконалу економіку до умов світу, що стрімко розвивається. У цьому переконаний співрозмовник ІМК («ІнтерМедіа консалтинг»), колишній народний депутат України, екс-кандидат у президенти України і лідер Всеукраїнської партії "Нова сила" Юрій Збітнєв.

- Юрію Івановичу, а чому так легко, практично без опору, наша економіка з головою занурилася в цю кризу?

- Це сталося тому, що у нас в державі існує не тільки економічна криза, або криза кредитово-банківської системи. У нас існує криза довіри населення до держави як такої. Саме тому більшість українців не довіряють сьогодні банкам і кредитним товариствам.

Хочу поділитися з читачами ІМК деякими своїми міркуваннями. Свого часу банк «Джі Пі Морган» мав активів у межах 1 трлн 300 млрд дол. США. Банк випустив деривати - нічим не підкріплені цінні папери на суму близько 92 трлн дол. США.

В цілому ж американська фінансова система випустила таких деривативов на сотні трильйонів доларів. Ці цінні папери накопичені сьогодні, переважно, в Китаї. Саме тому пан Сорос так мудро передбачає майбутнє світової економіки. Та й ми всі непогано розуміємо, які перспективи долара. Вони далеко не настільки безхмарні, як це може здатися на перший погляд.

- А що нам, громадянам України, теж, як американцям, варто сьогодні переживати за стан здоров'я долара? Адже ми-то «варимося у власному соку». І від запевнянь керівників НБУ в тому, що з нашою національною валютою незабаром все нормалізується, вже просто у вухах гуде...

- Я думаю, що велика частина «генералів української економіки» просто не розуміє досі, що ми всі знаходимося напередодні нової економіки.

Весь фінансовий світ думає сьогодні: що робити далі? І ніхто не тільки в Україні, але і у всьому світі до ладу так і не знає, чим закінчиться ця колосальна фінансова криза.

Так, потрібно думати про класичну економіку. Але, окрім цього, сьогодні необхідно шукати абсолютно нові виходи, нові еквіваленти для світових валют.

У цьому контексті хочу нагадати: ще з часів Ніксона долар відв'язався від золотого еквівалента, і з тієї миті економіка пішла в абсолютно іншому напрямку. Тому кращі економісти і фінансисти світу думатимуть не тільки про нові грошові еквіваленти, не тільки про нову економіку, але і про нові економічні теорії. Безумовно, зберігаючи спадкоємність старих теорій.

- І це допоможе всім нам подолати цю глобальну кризу?

- Давайте не забувати, що ця криза - не перша і, швидше за все, не остання в історії розвитку людства. Можна пригадати і попередні кризи. Їх було немало. І у всіх розвинених державах. Але ця криза - найбільш глобальна.

Економіки більшості країн (за кількістю циркулюючих у світі грошей) перейшли на абсолютно інші рівні. Тому криза зачепить всіх, всіх без винятку, у тому числі й Україну. І це - дуже добре для нас!

- Чому?

- Та тому, що в результаті кризи виживуть найсильніші банкіри і бізнесмени. Найбільш слабкі і непідготовлені помруть. Це правда.

Нещодавно мені довелося побувати в Луганську. Напередодні поїздки я опублікував у місцевих газетах статтю «Пора закінчувати із псевдодемократією».

У цьому регіоні з групою однодумців ми розповідали місцевим робочим про трудовий рух "Солідарність", намагалися пояснити своїм слухачам, що таке ідеологія солідаризму. Нагадаю читачам ІМК, що солідаризм - це виключно права течія державників.

Люди слухали нас з великим інтересом. До речі: учасникам спілкування дуже не подобалося, що надзвичайний стан в Україні, якщо до цього підштовхне об'єктивна необхідність, вводитиме саме Ющенко.

Луганці говорили нам із властивою їм прямотою: «Нинішній президент України не здатний керувати країною, він повинен бути відправлений у відставку!»

- І який вивід з цього напрошується?

- Смію стверджувати, що питання авторитаризму, питання сильної руки, питання авторитетної влади сьогодні, як ніколи раніше, хвилюють громадян України. Люди чекають не дочекаються, коли хтось в цій країні наведе лад. І від слів і запевнянь про необхідність все впорядкувати потрібно переходити до практичних речей.

- А саме?

- Ці практичні речі, на моє переконання, можна поділити на три складових.
Перша - державна складова. Оскільки вона відсутня в Києві, найбільш могутній удар цієї економічної кризи на собі відчують раніше за всіх в Україні мери міст, керівники регіональних підприємств і банкіри в обласних центрах. У цьому контексті хочу підкреслити: держава повинна думати про життєзабезпечення громадян, що живуть не тільки в столиці, але і в провінції. Адже тепло, вода, продукти харчування і так далі потрібні всім, а не тільки киянам.

Друге питання - забезпечення правопорядку в країні. Які б ми не були демократи, але всі сьогодні повинні розуміти, що Україну до грудня або, в крайньому випадку, лютого чекає (як мінімум) один мільйон безробітних.

Сьогодні про це абсолютно ніхто не думає: казна порожня, Мінпраці нічого не робить, про реальну роль РНБО говорити дуже проблематично.

Тому саме місцеві еліти повинні виробляти свої плани дій в умовах екстремальної економічної ситуації, що наближається. Вони повинні не тільки думати про те, що робити з тисячами безробітних людей, але вони повинні не забувати і про ту хвилю злочинності, яка послідує за цим.

- Але здійснювати непродумані вчинки, як правило, людей часом вимушують екстраординарні життєві обставини... Вони ж не винні, що масово закриваються заводи, шахти, підприємства...

- Протестувати можна, це гарантовано Конституцією. Але це може бути протест людей, що вимагають свою заробітну плату. А може - стихійний бунт, учасники якого підуть громити підприємства, які закриваються. Ось про що необхідно думати вже сьогодні керівникам нашої держави!

Економіка охолоджується. Це видно, наприклад, і в Луганську, і в Донецьку. Сьогодні закривається багато підприємств, частина заводів і фабрик переходить на триденний робочий день. А раз так, то ці підприємства потрібно охороняти.

Металургійні комбінати запрацюють дуже нескоро. Криза - це не вагітність. Вона не закінчиться через дев'ять місяців. За моїми прогнозами, вона розтягнеться на декілька років. Тому якщо йде консервація підприємств, вже сьогодні потрібно визначитися, що робити з робочими, як забезпечити охорону заводів і фабрик.

- На чиї плечі було б найдоцільніше покласти цю непросту місію?

- В першу чергу, це завдання регіональної еліти. Її керівники повинні думати про буферні механізми. Це можуть бути якісь громадські організації.

Але найголовніше - відродити довіру населення до влади. І в першу чергу - до влади в регіонах. Якщо керівникам влади на місцях вдасться завоювати довіру пересічних громадян, то саме вони будуть капітанами економіки у своїх регіонах.

І саме вони диктуватимуть центральній владі, що робити далі. На Київ сподіватися вже неможливо. Таким чином, саме життя в умовах кризи змушуватиме громадян до самоорганізації.

- Останнім часом немов друге життя одержав вислів «багаті теж плачуть». Ось вже й Ахметов попросив у держави надати допомогу його бізнесу. До голосу Ахметова приєднали свої голоси Тарута і Коломойський. Пересічні громадяни не приховують своєї злорадності із цього приводу.

А хто, на вашу думку, реально виграє в нових економічних умовах? Чи таких людей в Україні немає і бути не може у принципі?

- Такі люди в Україні є! Сьогодні настає золотий час для експертного середовища. Для його представників кризи не буде.

Тому що олігархи завжди думатимуть, як же все-таки хоч якось зберегти свої капітали і нерухомість. А тут без консультацій і порад мудрих людей їм ніяк не обійтися. Таким чином, олігархи будуть вимушені повернути розумним людям біблейську десятину.

Крім того, українські «скоробагатьки» повинні завойовувати втрачену довіру у представників інтелігенції. Але довіру до себе вони зможуть відродити тільки тоді, коли зрівняються з представниками справжньої еліти.

У цьому суть солідаризму. Державу потрібно будувати за типом солідарності. Лямку української економіки потрібно тягнути всім. Як це робили наші батьки і діди, коли будували «ДНІПРОГЕС» або Магнітку.

Завдяки світовій економічній кризі громадяни України переходять до абсолютно нового формату міжособових відносин. Це не повинен бути авторитаризм, це не повинна бути диктатура, це повинно бути спілкування авторитетних людей. Державі необхідно робити ставку на людей, що поважають не тільки свою особисту думку, але й думку інших.

Як на мене, найбільш авторитетних нових лідерів висунуть, перш за все, саме регіони. А експертне середовище повинне виробити для цих лідерів найбільш правильні рецепти, завдяки яким вони виведуть економіку з кризи.

І вже після цього, використовуючи сучасні економічні знання, нова плеяда державних управлінців зуміє подолати системну кризу.

Але важливо пам'ятати: щоб не упустити момент, цих лідерів необхідно шукати вже зараз. Щоб вивести економіку України з крутого піке, ці люди повинні обов'язково об'єднатися. Тому що солідаризм - це нова сила, об'єднана в одному напрямку.