Костянтин Риков: злити Росію не потрібно

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

З депутатом Державної Думи Російської Федерації від партії «Єдина Росія» Костянтином Риковим кореспондент ІМК («ІнтерМедіа консалтинг») познайомився в момент, коли мала відбутися, але не відбулася прем'єра нового документального фільму «Війна 08.08.08. Мистецтво зради». На жаль, цю вельми гучну картину, зняту російським інтернет-телеканалом «Russia.ru», глядачі того вечора так і не побачили. Демонстрацію фільму, присвяченого трагічним подіям в Південній Осетії, заборонила СБУ.

- Ну і нерви ж у Вас, Костянтине Ігоревичу! Прямо залізні... Невже Вам, як творцеві картини, і насправді не образливо?

- Є трішки... Але що поробиш: нехай це залишиться на совісті тих, хто віддав наказ «держать и не пущать» наше кіно. Але те, що наш документальний фільм заборонили до показу, - яскраве свідчення того, що в Україні демократія відсутня. Однозначно!

Тим більше що ці наділені владними повноваженнями панове просто (мабуть, через свою комп'ютерну неписьменність?) не розуміють банальної речі: так вийшло, що ми живемо в епоху Інтернету. І цей фільм з моменту його створення в глобальній мережі вже подивилося більше півтора мільйона чоловік. З кожним днем кількість цих людей зростає - буквально як сніжний ком.

Скільки десятків тисяч громадян України встигло ознайомитися з нашою роботою, ми точно не підраховували. Але те, що вона «зачепила за живе» кожного, хто подивився «Війну 08.08.08. Мистецтво зради», видно з пошти, яку ми щодня отримуємо. Після ознайомлення з нашою роботою у людей, у тому числі і тих, що живуть в Україні, буквально відбулася революція свідомості.

Забороняючи показ фільму у вашій країні, люди, що віддали цей наказ, надають самі собі ведмедячу послугу. Адже заборона лише підігріває інтерес до нашої кінострічки.

- Чим би Ви пояснили, що останнім часом відбулося таке помітне охолоджування у відносинах між РФ та Україною? І кому це вигідно?

- Ви знаєте, основна проблема полягає в тому, що в Росії з Україною сьогодні немає якогось загального проекту. Можливо, навіть бізнес-проекту. Якщо сусіди живуть поряд, але у них немає якихось загальних справ, то відбувається дезінтеграція.

Давайте говорити прямо: сьогодні в Україні існує антиросійська політика. На мою думку, вона більшою мірою передвиборна. У мене в Україні багато друзів. Та і в компанії, де я працював до того, як стати депутатом Державної Думи Російської Федерації, більше 20-ти відсотків тих, що приїхали до Москви з України.

І всі пересічні громадяни вашої держави, з якими мені доводилося спілкуватися і працювати, не переживають таких почуттів, які переживає до моєї батьківщини пан Ющенко.

Розумієте, є політичні спекуляції, а є життя нормальних людей. Є спекуляції навколо Чорноморського флоту, навколо надуманої російської агресії проти України.

Мені завжди хотілося запитати у пана Ющенка: а в чому вона полягає? Та ні в чому! Ну, який, Господи, з Росії агресор? У нас зараз стільки своїх невирішених справ, що нам просто ніколи думати, щоб у когось щось там захопити.

Двадцять років тому росіяни й українці інтегровано жили в одній величезній країні разом. Був спільний бізнес, була дружба. Після перебудови все змінилося. А зараз потрібно шукати загальну ідею - щоб зрозуміти, чого ми хочемо один від одного.

З російського боку ця пропозиція, поки що, не сформульована. З українського, в тій політичній ситуації, в якій зараз перебуває ваша держава, її теж, поки що, немає. Сподіваюся, що коли-небудь ситуація зміниться на краще.

- А зараз чого все ж таки більше: точок перетину чи точок роз'єднання у відносинах між нашими державами?

- Коли в США почалося цькування китайської продукції, жителі Піднебесної зробили в Інтернеті дуже цікавий ролик. Він називався «Не будіть в нас звіра!». Китайці прямо і вагомо сказали американцям: «Не зліть нас!»

На жаль, за останні два-три роки тема Росії стала спекулятивною в Україні. Що ми чуємо? Нескінченні образи на адресу керівництва РФ, які звучать з вуст українських лідерів. Нас, росіян, вони звинувачують у всіх гріхах праведних і неправедних!

Пересічні громадяни РФ все частіше питають: навіщо українська влада розпалює антиросійські настрої? Я ще раз акцентую увагу читачів ІМК: повірте, нам не до українських проблем, у нас своїх проблем досить. У громадян Росії немає ніяких імперських амбіцій, ніхто з нас не збирається робити чого-небудь проти вашої держави!

- Ну чому ж все так не просто в наших відносинах?

- Візьмімо, наприклад, тему Голодомору. Ну що це таке?! Моя бабуся в дитинстві жила в Тамбові. Там теж несолодко жилося в тридцяті роки, там теж люди вмирали з голоду. Як і в Україні. А зараз вона постійно чує: українці звинувачують росіян в їхній причетності до Голодомору. Ну куди це годиться?!

Я не розумію, навіщо перекручувати історію? Сталін був не росіянином, а грузином. Берія був мінгрелом. А Хрущов - наполовину українцем. А Брежнєв - нагадаю - наполовину євреєм. Але чомусь всіх собак вішають на Росію!

Так, у нас є свої пріоритети. Не будемо забувати, що Росія - це величезна країна, у нас є нафта і газ, а ще - величезний людський потенціал. За останні вісім років наша держава зробила сто кроків вперед порівняно з тим, що було, наприклад, у 1995 році.

З погляду ведення бізнесу, Росія стає сильнішою. В умовах геополітичної конкуренції сьогодні РФ набула абсолютно іншої ваги. На позицію нашої держави неможливо плюнути.

І, природно, що комусь вигідно розірвати, роз'єднати наші народи, перетворити на сусідів, які збираються перегризти один одному горлянки. Але чому у простих людей ніхто не питає: а це їм треба?

Злити Росію не потрібно. Звичайно, у нас всі розуміють, що в цьому плані ініціатива належить Ющенку і його «любим друзям» у Вашингтоні. Зрозуміло, що він, загалом, людина підневільна. Але мені здається, що ця модель ламається. Адже світова фінансова криза відбувається не випадково.

- А тут який зв'язок? Що Ви маєте на увазі?

- Розумієте, не можна жити в кредит, у всіх позичати гроші і при цьому ще й грубіянити сусідам, які упродовж століть протягують тобі руку дружби. Те, що сьогодні відбувається в Україні, - це крах. Крах всіх ілюзій...

Дії Ющенка щодо РФ викликають негативну оцінку більшості моїх співвітчизників. Нічого дивного в цьому немає: він, загалом, завжди займав антиросійську позицію.

Але росіяни все більше розчаровуються не тільки стосовно Віктора Андрійовича. У нашій країні є ліберальні кола, які вважали, що помаранчева революція стане дзеркалом для Росії, у нас відбудеться те ж саме.

На мій погляд, сьогодні ця «помаранчева історія» повністю дискредитувала себе. Тому що ми бачимо, що відбувається в Україні останнім часом насправді і куди все котиться.

- А що відбувається?

- Верховна Рада не працює, а при цьому йде світова фінансова криза. І росіяни бачать, хто від цього страждає в Україні в першу чергу.

Давайте говорити по суті: в першу чергу страждають прості люди. Політики-то не страждають!

Не можна все перекручувати, не можна все перетворювати на медіа, не можна все перетворювати на перекидання телевізійних образ щодо один до одного! Адже є якась реальність. А від накопичення взаємних образ і образ політиків вищої ланки у результаті страждають звичайні люди, як в Росії, так і в Україні. І нічого хорошого далі не буде, якщо ця політика не припиниться.

- Хто з українських політиків вищого дивізіону найменше розчарував рядових росіян?

- Розумієте, існує якась українська політична вітрина, зрозуміла як для депутатів Державної Думи Російської Федерації, так і для простих громадян. Ця вітрина складається з трьох персонажів: Тимошенко, Ющенка і Януковича.

До певного часу було багато людей, що явно симпатизують Януковичу. Їм імпонували достатньо різкі заяви Віктора Федоровича стосовно НАТО. Зараз таких людей стає все менше.

Багатьом моїм співвітчизникам до деяких пір дуже подобалася Юлія Володимирівна. Але вона останнім часом стільки всього наговорила проти Росії і стільки антиросійського зробила...

З Тимошенко можна, напевно, і потрібно розмовляти, але довіри-то немає. Кредит довіри до Юлії Тимошенко скорочується.

Ми пам'ятаємо, як три роки тому громадяни України вийшли на Майдан, яка там панувала радість. А зараз бачимо глибоке розчарування українців діями влади.

Та й росіяни, що сидять в блогах, теж зазнають такого ж розчарування і втоми. Втома просто від невизначеності, від постійного хаосу, від постійного хамства на нашу адресу.

Мені чомусь здається, що досить скоро здійсниться якась смислова розв'язка того всього, що відбувається. Я дуже сподіваюся, що в Україні з'являться люди, які будуть здатні вести з нами нормальний партнерський діалог.

На мій погляд, якщо міркувати технологічно, то все завжди «підв'язано» під певні виборчі цикли. Я думаю, що наступні парламентські і президентські цикли в Україні будуть поєднані. Це дозволить заощадити гроші, що теж важливо.

Серед мільйонів громадян, що живуть в Україні, безумовно, є багато гідних людей, які справляться із завданнями вже точно краще, ніж це відбувається сьогодні.