Гра з нульовою сумою

Автор: Максим РавребаФото: ІнтерМедіа консалтинг

Гра з нульовою сумою

Як українські політики грають з українцями в перекладного дурня

Знаєте, чому в Україні не працює влада? Не виконують своїх обіцянок політики? Чому Ющенко дружить із Тимошенко, але обидва ненавидять один одного, як подружжя з величезним стажем спільного життя? Навіщо намісник Києво-Печерської лаври йде четвертим номером до Київради у складі Партії регіонів,  хоча збирався йти  третім номером за списком Комуністичної партії? Депутати Верховної Ради нагадують етап зеків у Нагаєвській бухті Магадану: за першої ліпшої нагоди сідають на землю й займаються хто чим. Хто шукає комах, хто шпилить в сіку на чужі зуби, хто просто розкурює ничку або смакує пайку.

Секрет у тому, що українська влада й українська опозиція - це команда однодумців. Артіль професіоналів. Союз веселих і кмітливих, тямущих і тямовитих. Наші Джорджі Вашингтони, Петри Великі, Володимири Червоне Сонечко. У найгіршому разі, Бісмарки, Столипіни і Вітте. Наші біте-дрітте.

Арсеній Яценюк у сталевому німецькому шоломі.

- Юлія Володимирівна, як вам личить цей костюм амазонки!

Віктор Ющенко з орденом Бані.

- Як справи, Вікторе Федоровичу? Бачу, що добре! А де Ринат Леонідович? Ось він!

Як багато ми дізнаємося про їхню непримиренну боротьбу! Люди Медведчука в уряді Тимошенко. Сам Віктор Володимирович, який ночами пише проект змін до Конституції для Юлії Володимирівни. Олександр Зінченко, який іде до Київради за списком БЮТ. Леонід Кравчук, який пророкує перемогу на президентських виборах Леді Ю.

Вони вірні боргу перед державою. Вони - ті, хто будь-якої миті, відкинувши все неістотне, можуть тут же зібратися і зіграти в преферанс. Незважаючи на тривожну обстановку, можуть миттєво мобілізуватися, зосередитися і, зібравшись, розпити пляшку сторічного Jerez Oloroso. І неголосно заспівати хором. Зіграти в чотири руки. Вмазати по п'ять крапель. Танцювати джигу. Такої влади немає навіть у Нігерії. Це - єдність протилежностей. E Pluribus Unum. Мале у великому. Сите в голодному. Сухе в мокрому. Багате в бідному. Перлина у багні. Істина в провині.

Тримаю парі, після поїздки до Єгипту Віктора Ющенка знову зафотожаблять в Інтернеті. Як це зробили вже один раз, коли Президент вручав якусь нагороду якійсь товстій людині, одягненій у фантастичну уніформу, з голеною головою, увінчаною козацьким оселедцем. Цього разу приводом для фотожаби обов'язково стане Віктор Андрійович, якого сфотографували з мумією якогось староєгипетського президента. Вони тоді їх зберігали для майбутнього щасливого життя. До часу, коли Верхній Єгипет приймуть до Римської Імперії, а Нижній Єгипет увійде до Афінського Морського Союзу.

Чому я пригадав про Єгипет? Про поїздку туди нашого Президента? Це тому, що перед цим Віктор Ющенко побував у Лівії. А це до чого? І причому тут єдність протилежностей у наший політиці? Дуже просто. Річ у тому, що громадськість в особі журналістів (ланцюгових псів демократії) так і не зрозуміла, навіщо він туди їздив. Навіщо виборний чиновник вищого рангу їздив за казенний рахунок до Африки? З офіційних повідомлень стало ясно, що в Лівії Україна видобуватиме «власну нафту», а в співпраці з Єгиптом літати в космос. Щодо космосу не знаю, але на тлі Сфінкса Віктор Андрійович попозував. Ну, і з мумією сфотографувався. За що і поплатиться від рук зухвалих майстрів фотошопу.

Це те, що знають всі. А ось, чого не сказала Президентська прес-служба. Оскільки візит Президента до Африки співпав за часом з черговим загостренням пропагандистської війни з Росією, журналісти сусідньої країни негайно підняли крик про те, що справжньою метою візиту Президента України стали таємні угоди про бартерні постачання українського зерна.

Загалом, нічого страшного в таких угодах немає. В умовах світової продовольчої кризи (така теж є), що насувається, уряди зацікавлених країн, звертаються, хто на що здатний, до країн, які виробляють зерно.  Пропонуючи, що у кого є. Всім відомо, що в лідерах за такими контрактами - Росія й Україна.

Припущу, що Лівія могла запропонувати натомість українського зерна участь у розробках нафтових родовищ. Або більше того - довгострокове постачання зерна в обмін на передачу у власність Києва нафтоносних ділянок. Єгипет, що знає, до чого може призвести брак зерна ще з біблейських часів, у свою чергу міг теж запропонувати Україні що-небудь таке. Космічне.

Це тільки мої припущення. Але якщо це справедливо, то ми маємо справу з грандіозною перемогою зовнішньої політики Ющенка! Про це б одразу в ЗМІ повідомити - кращі «мікрофони» країни негайно б оспівали у вечірніх новинах. Але ніхто ні про що не співав.

Тільки ми спробували поцікавитися, подзвонивши до департаменту зовнішньоекономічної співпраці МинАПК. Там зустріли тихим подивом. Попросили надіслати запитання з тим, аби показати їх директорові департаменту Михайлу Руденку. Ми передали. Потім той же жіночий голос сказав, що пан директор із питаннями ознайомився і рекомендував зателефонувати у Кабмін. Мовляв, у матеріалах ЗМІ йдеться, що «таємні угоди» укладає уряд.

Це дуже дивно, особливо якщо розуміти, що департамент, очолюваний паном Руденком, входить до складу МинАПК. Відповідно є частиною уряду, до якого він нас відфутболив. Розгублений кореспондент довго намагався розсіятися  в бесіді з керівником прес-служби  МинАПК Наталією Черешинською. Але та сказала, що вперше чує про такі контракти. І додала, що міністр Юрій Мельник тільки-но повернувся з Лівії і ніяк не коментував результати поїздки.

Потім - найсмішніше. Не знаходячи відповіді на просте, загалом, питання: «Чи обговорювалися під час візитів до Лівії і Єгипту питання постачань зерна?», прискіпливий кореспондент ІМК отримав від невідомого співробітника прес-служби Кабінету Міністрів пораду дзвонити до МинАПК. Круг замкнувся. Замкнувся б, якби наш співробітник не зауважив, що з ним грають в перекладного дурня. Опинившись у такій ситуації, співробітник прес-служби Кабміну зовсім не розгубився. Запропонував направити їм інформаційний запит, на який писарі уряду, згідно з законодавством, дадуть відповідь впродовж 30-ти днів. Поки не здохне віслюк або падишах.

Елементарний приклад, що показує: а) неможливість докопатися до того, навіщо Президент України їздив до Африки; б) неможливість зрозуміти: зовнішня політика України існує або це пустушка?

У теорії ігор, що моделює основні види стратегій відносин, є одна, дуже схожа на українську політику. Вона називається «Гра з нульовою сумою». Це коли гра триває до безкінечності, оскільки гравці не можуть збільшити - зменшити наявні ресурси або фонд гри. І виграш рівносильний програшу. Аналогія в реальному житті - банальна крадіжка. Коли людина миттєво і безповоротно позбавляється всього придбаного.

Все, що продукують українські політики, які грають на рівні Верховної Ради або на вищих державних посадах, сьогодні обертається на нуль.

Прослідкувати цей процес нескладно. Для цього досить узяти будь-яку передвиборчу обіцянку Юлії Тимошенко, будь-яку погрозу Президента Ющенка, будь-яке слово Віктора Януковича. Наприклад, минулого тижня.

Віктор Ющенко звинуватив Кабмін (читай - Юлію Тимошенко) в інфляції. Незадовго до цього, аргументуючи призначення пані  Тимошенко на високу посаду, Президент говорив, що інфляція в 17% - провина уряду Януковича. Але не це найцікавіше. Цікаво, з чим він пов'язав причину того, що цей процес продовжується при Тимошенко. А вона, на думку Ющенка, - в невиправдано високих витратах уряду. Витрати, за словами Глави держави, збільшено на 75%!

Який жах! Яке неподобство! Незрозуміло, чи відомо панові Ющенку, чому саме зросли витрати уряду? Чи не від невиправданих популістських витрат на пропагандистську соціальну програму під кодовою назвою «Кожному вкладникові Ощадбанку СРСР по 1000 гривень»? А може, Віктор Андрійович про це не знав? Може, лукава Юля збільшувала витрати уряду таємно? Але ні. Я виразно пам'ятаю, що всупереч негативним прогнозам економістів і просто розсудливих людей Віктор Ющенко не тільки погодився з виплатами, але й наказав відновити їх, коли вони чомусь (чому?) зупинилися.

Ось. Вам зрозуміло що-небудь? Мені ні. Отже з інфляцією? Зупинять чи ні? Буде рости чи ні? Чи зупинять виплати компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР? Чи ні? А може, все залишиться як є? Сам пан Ющенко сказав про це дуже зрозуміло і однозначно: «Для подолання такої негативної динаміки потрібно проводити структурні реформи». Не знаю, як ви, а я все зрозумів. Ось...

Ось і прем'єрові Тимошенко, схоже, все ясно. Вона відповіла так, як вона відповідає зазвичай Президентові. Тобто в іронічно-протекційному тоні. Саме: Юля пообіцяла, що подолає інфляцію. Місяців через п'ять-шість. Увага: слухаємо уважно, розуміємо правильно і запам'ятовуємо надовго. Пряма мова прем'єр-міністра Юлії Володимирівни Тимошенко:

"Інфляції через 5-6 місяців у країні не буде. Через 5-6 місяців я звітуватиму перед країною про зупинку інфляції".

Всі записали? Запам'ятали? Нічого не насторожує? Ні, я не про те, що для симпатиків Юлі  є небезпека, що у разі невиконання обіцянки вона подасть у відставку і тим самим позбавить Україну такого хорошого прем'єра. А в тому, що вона не виконає обіцянку ліквідувати інфляцію, у мене немає ніяких сумнівів. Я про інше. Про до болю дивне ставлення керівника уряду України до цифр. Ющенко прогнозує рівень інфляції до кінця року на рівні 35%. Віктору Андрійовичу в цифрах можна вірити. Він бухгалтер. Знає важливість точності. І він знає прогнози бюджетних витрат і макроекономічних показників. Знає про скорочення рівня ВВП через політичну нестабільність і загрози нового перерозподілу власності. Знає про зношеність основних фондів на 70%. Тобто його 35% обґрунтовані.

Складніше з Тимошенко. Вона і до обіцянок не особливо уважна. А до цифр і поготів. Як в анекдоті. Про урок математики в грузинській (нехай пробачать мене грузини) школі:

- Гогі, скільки будет дважьди два?

- Вах! Где-та сем - восем... Але ніяк не двинадцат!

Пам'ятаєте тільки що записане? Юлія Володимирівна однією фразою обіцяла ЛІКВІДУВАТИ інфляцію через «П'ЯТЬ - ШІСТЬ місяців». У мене питання: так через п'ять чи через шість? Цифри уперті. Хто складав у вузі математичний аналіз, аналітичну геометрію або сопромат, знає: у цифрах «сем - восем» не проходить. Тим більше що, за словами самої ж Юлії Тимошенко, «до підвищення інфляції в Україні підключилася могутня світова інфляція». Ця фраза теж недоказова. Але навіть якщо це так, чи означає, що через «п'ять - шість» місяців зовнішні процеси не почнуть впливати на стан української валюти?

Після цього слова про те, що на внутрішньому ринку вона, Юля, побачила «не просто зупинку зростання цін (на продукти харчування), а навіть деяке позитивне зрушення», сприймаються вже як неперекладна гра слів з використанням місцевих ідіоматичних виразів. Типу «негативної динаміки», яку Президент Ющенко хоче долати «структурними реформами».

Гра в слова. Гра в політику. У випадку з Україною - це просто частина математичної теорії ігор. Тієї, що з нульовим результатом. Непогано б. Хоча б залишитися при своїх. Якби це не була гра з вогнем.

Ще приклади? Запросто!

Колишні соратники по «стоянню на Майдані» вирішили звільнити столичного мера Леоніда Черновецького. Ну, не може він, із їхньої точки зору, виконувати обов'язки столичного голови. Не може. Та ще й якщо розібратися у звинуваченнях, то не має права. Домоглися. Звільнили. Абсолютно незаконним способом. Захотілося. Що на виході? Леонід Черновецький, який не має права бути мером Києва, спокійно продовжує виконувати обов'язки мера Києва. Тобто в першому пункті нічого не змінилося. Хоча народ думає, що змінилося й Черновецький більше не мер. Перша брехня. А поряд з нею і друга. Підставою для усунення Леоніда Михайловича стали нібито його зловживання із землею. Тут би саму кримінальну справу завести! І, що цілком логічно, правдолюби були просто зобов'язані висунути іншого, але єдиного кандидата на пост мера. Чесного.

Але дивися - не висунули. З брендових фігур найбільш підходящою є Віталій Кличко. І собою вийшов, і популярний, і суворий, і хороший бізнесмен, а значить - організатор і господарник. Це якщо міркувати з позиції незаангажованого виборця. Але з тієї ж дзвіниці виходить, що сьогодні головним супротивником знаменитого українського боксера є не «злий геній» Леонід Черновецький, а інший «демократ», він же союзник, Олександр Турчинов. Таке враження, в усякому разі, складається від перегляду  біг-морд, розвішаних на вулицях Києва.

На одних - Кличко з підписом: «Києву потрібний СИЛЬНИЙ мер». На інших, що з'явилися пізніше, з паном Турчиновим - «Києву потрібний РОЗУМНИЙ мер». Тобто явно закладено конфлікт і зіставлення «сильного» й «розумного». Причому напрошуються і шкідливі аналогії. Якщо Олександр Турчинов розумний, то Віталій Кличко... Сильний? Ну звісно. Він же боксер. Напрошується питання: за що ж ви боролися, польові командири Майдану? І хто у результаті стане столичним мером? Леонід Черновецький або його супротивникам все ж вдасться повалити Шаповала у Центрвиборчкомі? Голоси ж бо до цього часу у ЦВК підраховують.

Ігри з нульовим результатом.

Коли, насварившись на людях, українські політики збираються разом, у них з'являється щось від античних богів. Або римського Сенату. Або Ареопагу часів Перикла і Аристида. Або народного зібрання часів Ахіллеса, Одіссея і Агамемнона. Або Академії Аристотеля.

На Вікторі Януковичеві - туніка і сандалі босоніж. На Юлії Тимошенко - пеплос, що не приховує спокусливих форм. На Вікторі Ющенкові - тога. На Арсенії Яценюкові - лавровий вінець. Ніякої білизни.

Перші декілька хвилин - протокол для акредитованих операторів провідних телеканалів. Увечері ці кадри з'являться в основних новинах. Обличчя наших героїв мають медальні контури, як на барельєфах Леніна. Вони принципові і непримиренні. Звинувачують один одного у всіх і всіляких. Злегка збентежені, неспритні. У них говорить природна соромливість. Їхнє непросте дитинство і юність, проведені в селі або обласному центрі. Та варто піти операторам, і вони приступають до звичних занять.

Янукович показує Тимошенко кулак, на пальцях якого - сині наколоті персні. У тієї за спиною виявляються слюдяні осині крила і гостре отруйне жало, яке біла пані обертає у бік ворога. Смертельний укол приймає Нестор Шуфрич, гинучи, але відправляючи прокляття «помаранчевим». Єхануров і Яценюк терміново пишуть листа до НАТО з проханням надати військову допомогу. Аркушик згортають голубком, кидають у вікно, але Кисельов у красивому стрибку перехоплює мерзенну пташку і передає пас Петру Симоненку, який з'їдає написане. Що рятує Кончу-Заспу від бомбардувань авіації Північноатлантичного альянсу. Богатирьова дістає мобільник і дзвонить Балозі, який з багатозначною посмішкою пише у відповідь SMS: «Передзвони через п'ять хвилин». Килінкаров розгортає червоний прапор, маючи намір протестувати проти придушення російської мови. Але Вакарчук вже опошлив мужню акцію, написавши на яскраво-червоному полотнищі міжнародну букву «Х».

Потім сідають в обнімку, регочуть, миряться, дружать, цілують руку дамам-політикам, роз'їжджаються на улюблені телеканали для участі у вечірніх ток-шоу.

Ну, а що ж Віктор Ющенко, Президент? Винуватець, так би мовити, торжества? Він обтяжений владою. Збирається в чергову поїздку, чи то до Польщі, чи то до Мбабане. Не можна його за це не любити. Він, як тропічний метелик-траурниця. Облітає зупинені виробництва, наукові школи, що припинили існування, порожні цехи, в яких буде відкрито мегамаркети, багатокілометрові черги перед КПП на кордоні з Євросоюзом, обнесені довгими огорожами, продані невідомо кому невідомо ким українські землі.

Сідає сонце. Метелик, витончений і сумний, такий, що навіває думку про неминучу осінь, помахуючи темними крильцями, підкоряючись незримій загадковій траєкторії свого польоту, розчиняється у сутінках.