Повість стремних років

Автор: Максим Равреба

У тому, що відбувається, є щось епічне і навіть біблейське. Старша Едда, Велесова книга, на худий кінець - Книга Царств. Кравчук знищив Радянський Союз, але народив ваучер. Ваучер розсіяв декілька мільйонів українців, але народив Кучму. Кучма зібрав по шматках, як дзеркало Сніжної Королеви, українську економіку, але народив олігархів. Олігархи сіли на руїнах УРСР і стали, на очах усього чесного народу, по-чесному ділити вміст гаманців, каблучки, ланцюжки, кулони, золоті коронки. Один не стримався, фраєрнувся  із жадності. Нечесного фраера скинули, та так, що він котився аж до Сан-Франциско. Але його партнер залишився. Разом із благовидим, як американський протестантський пастор, Ющенка почали називатися «молодими реформаторами».

Час був інший. Газ і нафта, на перекачуванні яких піднялися олігархи, подорожчали. Але кількість олігархів умножилася настільки, що на всіх місця на київському Олімпі не вистачало. І деякі, кому довелося покинути теплу ванну Кучми, вирішили: пора самим царювати і всім володіти. Сидячи по чересла у морі на пляжах Ніцци, у старовинних мондіалістських клубах Лондона чи на неосяжних полях для гольфу, якими така багата Каліфорнійщина, вирішили послати паханові «чорну мітку».

Але той виявився твердим. Влаштував тим, хто його відіслав, відставку уряду, а невгомонну сподвижницю в'язня з Фріско познайомив із мешканцями Лук'янівського СІЗО. Але оскільки час був інший, то фокус із в'язницею не вийшов, а вийшов рейтинг і чималий. Зайшовши в СІЗО «колишньою власницею ЕЕСУ», Юля вийшла звідти опозиційним лідером, смачно плюнувши в сановні пики печерських паханів. Розсерджені пахани, осідлавши свої телеканали, почали мочити Юлю, а разом із нею і Вітю. За «молодих реформаторів» заступилася світова спільнота в особі ОБСЄ, Євросоюзу, Держдепартаменту США, Великої Ложі Франції.

Антікучмівська коаліція відповіла українським олігархам жорстоким ударом. Жванія, який обирає собі громадянство відповідно до «рози вітрів», за лічені місяці зробив із колишнього фаворита Вадима Гетьмана суворого народного вождя, який харчувався блискавками і паскудив громом. Повів його на штурм Печерської цитаделі, господар якої раптом скукожився і обм'як, нібито був не Кучмою, а гумовим старим, схожим на здутий, зморщений  чохольчик.

Оранжева коаліція, схожа на ящик апельсинів другої свіжості, вирвалася на Майдан, ведучи за собою нічого не розуміючий, але уважно слухаючий народ. Це було так погано, що лідер паханів, який виграв президентські вибори за версією Центрвиборчкому, замулився, чекаючи, коли підійде Попков. Але як Наполеон при Ватерлоо не дочекався свого Груші, так і наш герой був вимушений лягти на дно.

Залишився один, оточений ворогами і слідчими. Гордо пішов в опозицію, приховано підтримуючи «сєверодонецьких» уніоністів, які вирішили відродити унію Гуляйпольської вольниці батька Махна і Хазарського Каганата, зажадав від нової влади заповнення дірявої казни. Він пішов... У Раду. А вона залишилася. Але ненадовго. І теж пішла в Раду. А ми в результаті отримали щось більше, ніж іспанська корида, римський бій гладіаторів, український бойовий гопак чи рицарський середньовічний турнір. Сидячи біля телевізора або біля  монітора комп'ютера, щодня чекаємо нового удару у відповідь . І так чотири роки.

Останні два, нікого у цій країні нічого не дивує. Колишні соратники по Майдану стали кровними ворогами. Закляті вороги, БЮТ і Партія регіонів перетворилися на друзів мимоволі. Позбавившись від президентської опіки, депутати раптом занурилися у законотворчу роботу і не виходять із зали замість того, щоб «працювати в округах»... Де-небудь на островах Кайманових. Або в Сполучених Штатах, як нардеп із БЮТ, Андрій Шевченко. Все змішалося. Як у дитячому вірші Чуковського. «Замяукали котята. Надоело нам мяукать. Мы хотим, как поросята, хрюкать».

В останній тиждень це хрюкання вже починає переслідувати і звучати у вухах. Хтось, заступник Балоги, раптом починає розповідати, коли потрібно починати опалювальний сезон. Мовляв, його слід через тривалі дощі перенести на два тижні раніше. Бог із ним, що всі прогнози говорять про те, що ось-ось почнеться бабине літо, і включи уряд батареї, потім знову-таки виявиться винним у тому, що українці смажаться в своїх квартирах, як «ніжки Буша». Втім, для Юлі ці звуки з Банкової вже злилися в одне вовче завивання, причому похоронне, зрозуміло для кого.

У неї інші турботи. Вона, користуючись відсутністю Віктора Андрійовича, який відлетів у США, щоб із трибуни ООН домогтися міжнародного визнання Голодомору, вирушила на Полтаву, де взяла участь у колегії МВС. Пам'ятаю, раніше, за часів «радянської імперії», лідери не могли зустрітися один із одним навіть на дачі, щоб не запідозрили у змові. Все це - у проклятому минулому. Зараз все просто.

У Полтаві Юрій Луценко всім своїм виглядом завіряє Тимошенко, що, мовляв, все тіп-топ, «силовому варіанту» не бути, «міліція з народом». Ну, а та проводить торпедну атаку по голові РНБО, яка, за її словами, «причетна до незаконної торгівлі трамадолом». Луценко здійснює психічний удар по суддях, погрозивши, що складе список тих, за чиїми рішеннями стали можливими рейдерські захвати. Страшно, панове судді? А суддям не те щоб страшно. Якось звично. Судді, загалом, завжди готові зі всією душею. Ось і 23 вересня читаю: «Подільський районний суд Києва задовольнив позов народного депутата Давида Жванії про незаконне порушення кримінальної справи з приводу його українського громадянства». Ось. Усього тільки й діла.

Юля тим часом оповістила «тонкий натяк» Генпрокуратурі: мовляв, розслідування кримінальних справ потрібно відібрати у неї. Нехай міліція розслідує і до суду йде. А Генпрокуратура спостерігає. Тобто викликали мене на допит? Ось я у вас важелі-то відійму! А Луценко поряд: а давайте, наприклад, погоджувати в уряді кандидатури середньої ланки в МВС і СБУ? А що? І їм не жарко, і «чужі тут не ходять». Воно-то так, але я пригадую, що при Кучмі силові міністерства і близько прем'єр-міністрові не підкорялися. Словом, погуляли в Полтаві на славу.

«Сам», звичайно, теж хороший. Той гуляє у світовому масштабі. У Нью-Йорку, на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Про що? Жартуєте? Про Голодомор, звичайно! Ну і на міжнародній, так би мовити, арені, осоромити злого ворога. Та ні, не інфляцію. Тимошенко. А заразом замовити слово за кума Саакашвілі. Про це і з Соросом «народний Президент» розмовляв. І з Блумбергом. Але й на Батьківщині Президент пару мін для Юлі заклав. Це, як я вже писав, опалювальний сезон, який потрібно почати «відповідно до потреб громадян». Це газова угода, яку потрібно укласти з «Газпромом» до нового року. Дивися: щось у нас давно про газові борги не говорили - мабуть, не заборгували.

Ну і, звичайно ж, це розповіді про небезпеку формування «прокремлівської коаліції», яка може зірвати вступ України в НАТО. Куди Україну, власне, ніхто, окрім майбутнього колишнього Президента США Буша і його вірної Кондолізи, приймати раніше, ніж «після дощику в четвер», і не збирається. Ну і найбільш, на мій погляд, важливе нагадування нашого державного українського інтуриста. Це варто процитувати:

«З урахуванням необхідності закачування в підземні сховища природного газу для осінньо-зимового опалювального сезону в 2008 р. такий дефіцит за ціною імпортованого газу в $179,5 вже склав більше 8 млрд грн. Про це глава держави заявив у листі голові Верховної Ради України Арсенію Яценюку».

Тобто тепер за Ющенком об'єми закачаного в сховища газу обчислюватимуться не кубометрами, а в гривнях. Поясніть, хто зрозумів: що означає дефіцит газу у розмірі 8 мільярдів гривень за ціною в $179,5? Неважливо. Знаю, що логічне пояснення всьому є. І воно в тому, що Юля для Віті - погана, погана, погана. Щоб її такою виставити, Ющенко йде на всі хитрощі, зокрема дитячі. То її з оранжевої трибуни «зрадницею» назве, то лист відкритий їй напише про те, що вона погано бореться з онкозахворюваннями. І те, й інше недоказово. Говорити про зраду того, хто уклав угоду з «регіоналами», - значить, потрібно пригадати про того, хто підписав Універсал Національної Єдності. А звинувачувати Тимошенко в тому, що до цих пір не навчилися лікувати рак, - це, звичайно... Теж аргумент.

До речі, про підписантів. Президентові Ющенку варто було б прислухатися до слів одного з них. Я маю на увазі Олександра Мороза. Того самого, якого Віктор Андрійович теж вважає «зрадником». Так от, він теж був на допиті в Генпрокуратурі. Все у тій же «справі Гонгадзе». Так от, Сан Санич відкритим текстом повідомив, що шуканий слідством колишній генерал Пукач знаходиться не в Росії, не в Ізраїлі, а в США. Хто б міг подумати! Так от, я й думаю, а чом би Президентові Ющенку не звернутися із запитом де-небудь у резиденції Буша чи Кондолізи. По-свійському. П'ючи уранішню каву чи післяобідній чай. Мовляв, організатор вбивства Гонгадзе у вас. Підсобили б упіймати? Замовника вирахуємо! Ви-ж хотіли.

А що? В Америці Ющенка люблять. У Конгресі люблять. В Адміністрації Президента люблять. У фонді Сороса люблять. У МВФ і Всесвітньому банку люблять. Всі нашого Президента люблять. Невже не допоможуть? Розчарую. По-перше, Ющенко не попросить видати Пукача. Не знаю, чому, але не попросить. Ось Кучма просив видати Павла Лазаренка, а ті йому - немає між нашими країнами, пане Президенте, відповідної угоди про екстрадицію. Немає і немає. До речі, не тільки Америка нам підслідних не видає. Й Ізраїль не видає своїх українському правосуддю. Як не видає Сергія Калиновського, який убив на своїй машині співвітчизника. Той, нагадаю, знаходиться в міжнародному розшуку. У розшуку, як той «невловимий Джо». Якого ніхто не ловить. Всі знають, що Сергій Калиновський живе в Ізраїлі. А може, де йому заманеться. А українська прокуратура користується будь-яким випадком, щоб справу його закрити за відсутністю складу злочину. На цьому тижні не вдалося? Нічого, Калиновський теж не з першої спроби з України втік. На перший раз не вийшло - вийде на другий.

А ми - що ми? Ми, з їхньої волі, влітку, коли йдемо "здаватися" в туристичні компанії, миримося з тим, що Нацбанк «опускає» курс долара, висмоктуючи у нас накопичення. Платимо покірливо. А восени, коли вони відпускну кампанію відіграли і курс долара на місце повернули, радіємо - зміцнився долар, слава Богу і доброму професіоналові, Володі Стельмаху! Ми терпимо неробство депутатів Ради, яких самі ж вибрали туди. А вони, перетворивши парламент на цирк, а програму Савіка Шустера у парламент, регочуть над простаками-співвітчизниками. А ми, в подяку, навіть анекдоти про них не складаємо, як складали про Леоніда Ілліча Брежнєва і Катьку Фурцеву в жорстокі, похмурі часи тоталітарного, радянського минулого.

Ми припали до телевізора чи монітора комп'ютера, як наркомани, в очікуванні дози. І чекаємо, яку ще дивину встругнуть завтра українські політики? Що це буде? Мабуть, нам розкажуть про те, як кандидат у «народні президенти» в 2004 році виступав на мітингу, підключений до новітнього суперкомп'ютера? Або про те, що за останніми даними, його викрали інопланетяни і клонували, щоб було складніше отруїти? Як Жванія став громадянином України або за яких обставин Тимошенко була завербована міжпланетною терористичною організацією «Галактика в небезпеці»? Можливо, це буде інформація про те, який адронний коллайдер всмоктав, як в чорну дірку, інвалютні рублі з рахунків радянських підприємств, або що-небудь про "кров немовлят". Ми чекаємо з нетерпінням.

За безнадійною битвою спостерігає Балога, схожий на забутий на грядці, невикопаний коренеплід, злякавшись, чекає невідворотного: коли його сколупнуть. Дивляться депутати Верховної Ради Криму, яких штовхають на абхазький варіант відділення. Спостерігає Луценко, відчуваючи, як поблизу його пенсне свистить коса. Спостерігає «біомаса» Верховної Ради, що заплуталася в доктринах своїх вождів, які прокидаються консерваторами, днюють соціалістами, а засипають лібералами. Спостерігає хтось, чия рука тягнеться до кнопки зливного бачка. Натиснення - і у вируючу воронку з хлюпанням і м'яким плескотом, що нагадує звук системи голосування «Рада», піде вода, відносячи з собою борців-гігантів української політики.