Україна – це Сомалі

Автор: Максим Равреба

Із самої інавгурації Президент Ющенко любить подорожувати. Йому скрізь цікаво, подобається, що зустрічають почесною вартою, везуть без заторів у розкішні обідні зали, де накриті столи з традиційними стравами. Він снідає у Вашингтоні курячими ніжками, випиває кухоль Old ale за ланчем в Лондоні, спагеті з гострим соусом на обід в Римі зрошують келихом диявольськи сухого Chianti Classico, філе українського моряка у верблюжому молоці на вечерю телефоном пообіцяли пірати із Сомалі.

Буш не обіцяв, що буде швидко, легко і дешево, але запропонував не користуватися російським газом. У Великобританії порадять не танцювати під дудку Москви, але не заважати постачанням російського газу до Європи. В Італії поскаржаться на погану якість миття посуду українськими куховарками в Генуї, Бріндізі і Барі. Нічого не обіцяє лише король шведський Карл XVI Густав, з побоюванням згадуючи про те, як його найясніший попередник триста років тому домовився про військову співпрацю з місцевим лідером, після чого Швеція не воювала більше ніколи.

Поки під визолоченими зведеннями палаців, побудованих у великі епохи, звучать заздравиці і компліменти, а лацкан дорогого піджака Голови Української держави прикрашає черговий «Орден Підв'язки», наші менш удачливі співвітчизники тонуть разом зі своїм судном поблизу берегів Болгарії. В Індійському океані морські розбійники беруть у полон українських моряків, які ризикують життям за вантаж танків, котрі якийсь невідомий співвітчизник «жене на Кенію».

Невдачі переслідують не тільки окремих громадян нашої країни. Внутрішня і зовнішня політика недостиглої держави, керованої несвідомими політиками, терпить аварії часто-густо. Через безглуздо зіпсовані відносини з Москвою вітчизняні підприємства ризикують втратити замовлення з Росії, відновлені з такою працею, а споживачі споживатимуть вуглеводні за цінами для Франції і Німеччини. Романтики стверджують, що, мовляв, нинішня влада проводить «незалежну» від Росії політику. Але вся вона диктується з Вашингтона, і найдрібніший чиновничишка в Києві починає ранкову молитву зі слів «In God We Trust».

Тим часом Штати переживають, напевно, найглибшу кризу з часів Великої депресії. Настільки драматичну, що хтось порівнює її із «закриттям Америки». Тільки українські політики можуть вірити в рекомендації Вашингтона. Можуть закривати очі на те, наскільки запущено все в «Місті жовтого диявола». Тільки сліпоглухонімі уродженці численних українських сіл, одягнені в онучі від d'Aveza і Canali, які сьогодні іменують себе «політичною елітою української нації», можуть не розуміти, звідки Буш-молодший, Полсон і Бернанке розраховували отримати від Конгресу 700 мільярдів доларів для скупки цінних паперів, якими скоро обклеять всі сортири у фешенебельних квартирах престижного вашингтонського району Дюпон-Серкл. Те, що республіканці заблокували виділення цих грошей, які можна добути тільки друкарським верстатом Федеральної резервної системи, означає, що команда їхнього кандидата не бажає розсьорбувати найбільшу фінансову аферу з націоналізації збитків від приватизації прибутків крупного транснаціонального капіталу під прикриттям президентських виборів у США.

Але українські «пузаті Пацюки» вважають за краще не помічати цього. Як і інших вірних ознак грізних часів. Заколисують себе придуманою в Москві казкою, ніби не може постраждати російська і українська банківські системи через їх «незв'язаність» зі світовою. Згадується знамените Єльцинське «Ніякого дефолту не буде!», сказане 17 серпня 1998 року. Майже десять років тому. А 16 вересня російський фондовий ринок звалився і був закритий на два дні. Історія повторюється? Причому точно за американською схемою. У фінансових колах вже пересуджують про те, що «уповноважені» співправителями Кремля банки отримають три трильйони рублів для підтримки ліквідності на внутрішньому ринку.

Так чи можна сьогодні їздити за порадами до Америки? Говорити про те, що фінансова криза не торкнеться України в той час, як всі попередні роки українські банки були в числі найбільш затребуваного виду власності. А зовнішні позики зробили вітчизняну економіку кредитозалежною. А одна з небагатьох рентабельних статей українського експорту – чорна металургія – залежить від стану ринку країн-споживачів.

В уряду Юлії Тимошенко спостерігався напад гострої шизофренії. Прем'єр-міністр в п'ятницю заявила,  що світова економічна криза не вплине на вітчизняну економіку. А вже в понеділок міністр фінансів її кабінету, який найбільше мовчить, міністр Віктор Пінзеник сказав, що впливає.

«Україна економічно і фінансово живе стабільно, і я можу твердо сказати, що світова фінансова криза на Україну не перекинеться», – сказала Юлія Тимошенко.

«Ті ризики, які зараз світ переживає, неминуче позначаться на українській економіці», – сказав Віктор Пінзеник.

Чим пояснити таке роздвоєння думок прем'єра і міністра? Пані Тимошенко пишається тим, що Україна під її керівництвом подолала інфляцію. Але, за словами спікера Яценюка, молодого політика, але з досвідом керівництва Нацбанком, показник інфляції за підсумками року буде в межах 20%. Хто говорить правду? Таким прикладам немає рахунку. Наші політики або одурюють виборців, або повинні стежити за роботою своїх спічрайтерів, або просто запрошувати дані статистики, до яких вони мають прямий доступ. І перестати маніпулювати цифрами. І припинити думати про нові парламентські вибори. Ні, не припинити – їм потрібно заборонити це! Або просто БЮТ і ПР спільним голосуванням варто підняти прохідний бар'єр 15-20%.

Коли стане зрозуміло, що право займатися законодавчою роботою отримають дві партії, можна буде сміливо відправити В'ячеслава Кириленка рядовим піхотинцем з військами НАТО до Афганістану, про що він так мріє на величезних бігбордах. Романа Зварича – депортувати в США в обмін на Павла Лазаренка. Володимира Литвина – примусити зайняти посаду ректора Київського національного університету. Петро Симоненко, нарешті, стане доглядачем статуї Леніна на Бесарабській площі Києва, а Оксана Білозір знову перетвориться на бактерію.

Так повинно бути. У реальності ж все навпаки. Печерський пагорб роєм роється від зграї доморослих бездарних політиків – маленьких, як горобці, і нахабних, як мавпи. Тільки в нашій країні можливо, щоб ДАІ, розпухла від хабарів, пропонувала обмежити термін дії водійських прав десятьма роками. Не інакше як хочуть підвищити прибутковість від їх торгівлі вдвічі. Тільки в Україні можливі взаємні сперечання на рівні президента і прем'єра, коли для розповсюдження спічів пана Ющенка і пані Тимошенко залучають іноземних журналістів. Не дивно, оскільки роль вітчизняних «акул пера» за чотири роки «свободи слова» звелася до нуля, про що свідчить зарплата журналістів на одному всеукраїнському телеканалі, рівна платні прибиральниці.

Тільки у Україні прем'єр-міністр прилюдно заявляє, що не політика її Кабінету вплинула на падіння і зліт курсу долара, через що українці втратили мільярди своїх накопичень. А потім керівництво НБУ демонстративно вказує на те, що ці заяви не відповідають дійсності. Тільки в Україні один політик може користуватися послугами іншого, клопотатися з приводу важливої посади для нього, хоча всього чотири роки тому запропонував йому в разі поразки відлетіти на Марс або на Місяць. Потішно?

Українська політика – це така потішна війна чоловічків, які танцюють, коли все, що відбувається, не варто сприймати серйозно. Усе потішне. Тимошенко вимагає термінового скликання РНБО, а РНБО говорить у відповідь, що їй не завадило б подати у відставку. Ющенко віддає наказ звільнити українських моряків, захоплених піратами, але це зробити нікому, окрім екіпажу неспливаючого підводного човна «Запоріжжя». Володимир Огризко, прикриваючись американським прапором, загрожує кулачком Москві, озброєній ядерною зброєю.

«Помаранчевий» режим, який за допомогою однієї половини населення нав'язали іншій, режим, скроєний з гнилого жилета Бжезинського, надів сомбреро, підперезався дерев'яним пістолетом, знайшов завершений латиноамериканський вигляд. Україна – це Колумбія. Точніше – колумбарій. Ще точніше – Сомалі.

Пірати,які розгулялися поблизу берегів цієї країни, примушують звернути увагу на історію цієї держави. Звернувши, ви будете вражені тим, про що дізнаєтеся. Ви дізнаєтеся, що такого суб'єкта міжнародних відносин не існує в реальності. Тільки на політичній карті світу. В кінці 70-х років новоспечені політики, яким в руки повалилася влада над цією колишньою колонією Італії і Великобританії, некомпетентні, сп'янілі від вседозволеності, вирішили поговорити із сусідами з позиції сили. Створити «Велике Сомалі» за рахунок територій сусідів: Ефіопії, Джибуті і Кенії. Але, переоцінивши свої сили, знову-таки внаслідок політичної незрілості, потерпіли поразку.

Результатом військової невдачі стало те, що величезна держава Сомалі на десятиліття занурилася в хаос. Сьогодні на території, яка на картах позначена як єдина держава, існує близько десяти нестабільних псевдодержав і безліч некерованих земель, сіл і поселень. Щось схоже переживалося в Україні в період Громадянської війни. Повний хаос, посеред якого кружляють у танці чоловічки – польові командири, вожді племен, вожді партій, ісламські судді та інші фюрери, які піднімаються з дна суспільства в смутні роки.

Тривожне вітання, яке нагадує грізне пророцтво, прозвучало тоді, коли пірати Сомалі – породження хаосу – захопили українське судно з танками і ще чортзна-чим на борту. Що може протиставити їм український лідер? Американський есмінець?

Тут – результат політичного неподобства останніх чотирьох років. Тут – наслідки некомпетентності українських політиків. Тут – перспектива шляху «сомалійського» розвитку. Африканської інтеграції України. Що може придумати Президент Ющенко, щоб врятувати співвітчизників, які потрапили в полон? Що у нього є? Є багато державних чиновників, але мало учених. Багато офіцерів і мало солдатів. Багато танків, мало палива. Є вихід до моря, але немає військового флоту. Багато торговців на речових ринках, але мало кваліфікованих робочих. Є Олімпійська збірна, але більше медалей завоювала команда інвалідів. Багато політичних шоу, але немає владики Іоанна.

Політики незрілі. Вони неадекватні. Думають про вибори, а не про об'єднання перед обличчям економічного колапсу, що насувається, за яким буде колапс політичний.

Ви знаєте рецепт перемоги на виборах? Ложку нафти змішати при температурі з подрібненою гривною. Помішувати гетьманською булавою Президента України. Потримати перед екраном під час програми Савіка Шустера. Додати в отриману суміш гудзик від костюма Тимошенко, волосинку з голови Віктора Януковича, бурульку з кінчика носа Івана Кириленка. Поволі кип'ятити на кухні Віктора Балоги під музику групи «Гринджоли». Зварений бульйон розлити у форми з трипільських горщиків Віктора Ющенка. І тоді в глибині прозорого холодцю побачите риб'ячі очі майбутнього президента, в яких відбивається божевільний танець маленьких чоловічків.

Вам не подобається наш майбутній президент? Марно! Ви просто не вмієте його готувати!