Ток-шоу "Українські політичні монстри"

Автор: Максим Равреба

Легко уявити, як Президент Ющенко підписав антикризовий закон. Була глуха українська ніч. За вікном президентського кабінету туман малював дивні картини. Примарна Тимошенко без президентських амбіцій, в костюмі русалки, підморгнувши, спустила з голого плеча тонку бретель напівпрозорого покриву. Не даючи похітливому відчуттю оволодіти собою, глава держави спохмурнів. Туман розсіявся і згустився знов, набувши образу Юрія Єханурова, на низькорослому степовому коні прем'єр-міністра України, що в'їжджає до кабінету. Новий образ: Давид Жванія у вишиванці, шмигає великим кавказьким носом, твердим, як чурчхела, помахавши панамським паспортом, надувся, як мильний міхур, і лопнув, залишивши на куленепробивному склі стікаючий слиз, що слабо світиться. Столичний мер Черновецький, весь у білому, але лицем чорний, як старший пастор Аделаджа, припав до вікна, роблячи руками знаки, запрошуючи відкрити.

Але президент не піддався спокусі лукавого. Звернувся до білих листків з документами державної ваги. Було тихо. З Хрещатика завивала міліційна сирена. На столі стояв череп, на якому горіла свічка. Мигав червоним вогником, як око невідомої тварини, прилад, що фіксував прослушку. Гойдалася над столом випатрана тушка лемура. Цокав годинник. В той момент, коли президент макав перо із зуба зеленої мамби в чорнильницю із соком каракатиці, поставив химерну віньєтку свого підпису внизу сторінки антикризового законопроекту, накресленого на загрійському діалекті еламської мови, в цю мить розвалився житловий будинок у Первомайську на Луганщині, відключилися російські телеканали, що зв'язують половину українців з рідним мовним середовищем, зупинився алюмінієвий комбінат у Запоріжжі, підкарпатські русини оголосили українцям джихад, з Лисогірського форту, позаду Звіринця, ударив в небо стовп зеленого полум'я.

Тоді як президент, що перетворив за чотири роки Україну, яка була унітарною державою, у киплячий бульйон некерованих регіонів, на чолі із самодурами-намісниками занурив країну в незворотній розпад і хаос, все ще жевріє остання надія, один-єдиний сумнів: раптом одумається, поверне назад?

Величезний джокер в помаранчевому трико кидається назад-вперед покритою густим туманом Україною. Гримасує, розкидає, як «Сіяч» Остапа Бендера, ордени і медалі, відкриває вулиці, названі ім'ям президента і прем'єра, говорить з народом голосом Віктора Ющенка, тримає в руках півкулі його мозку, б'є в них, як в мідні тарілки. І вслід за ним корчаться в божевільному танці мешканці вітчизняного політичного Олімпу.

Балога готує «Незалежну Рутенію», яка увійде до складу Євросоюзу, щоб забезпечувати дешевими повіями дорогі готелі Куршевеля, а жителів прикордонних областей - дешевим паливом, що зливається по три рази на день заповзятливими мешканцями карпатських сіл.

Шкіль, який років десять тому записував радіопрограми «на окуповану територію Білорусі», в яких білорусів закликали скинути державника Лукашенка, тепер раптом зрозумів, як це - бути «тюремником народів». Перед телекамерами, з рожевою пінкою на губах метає громи і блискавки на православного священика Дмитра Сидора, вимагає, щоб ним зайнялися в СБУ, не розуміючи, що лише бачить власне потворне віддзеркалення - образ сепаратиста всіх часів і народів.

Спецпідрозділ «Альфа» провів блискучу операцію, відбивши у Григоришина і взявши під контроль «Турбоатом». При цьому витратили весь боєкомплект, зазнали важких втрат у живій силі і техніці, втратили кращого офіцера. Кажуть, генеральний директор підприємства Віктор Суботін подякував Президенту Ющенку за те, що врятував робочих від наруги з боку Міністерства промислової політики. І від імені всіх працівників врятованого підприємства пообіцяв «підтримку в його роботі на посаді голови держави». Лист Суботіна Ющенку помилково потрапив дослідникам періоду феодальної роздробленості в Західній Європі, і ті приписали авторство документа Геральду Віндзорському, датувавши його періодом нормандського завоювання Південного Уельсу.

Заплакав від туги перший президент України Леонід Кравчук, який поівдомив у нічному ефірі «Шустер Live», що більше на вибори не піде. Колишній ідеолог компартії, який зруйнував Радянський Союз, і закликав жителів УРСР 1 грудня 1991 року проголосувати за незалежність і вибрати його президентом, щоб 1 січня 1992-го опинитися в бруді, розрусі та убогості, в 2008 році агітує за бойкот виборів. За те, щоб «маленькі українці» висловили недовіру тим, хто своїм походженням зобов'язаний ручці Леоніда Макаровича, що підписала Біловезьку угоду, піджаку, в якому він склав присягу як глава української держави. «Я останній раз був на виборах у 2007 році і більше на вибори не піду», - сказав Кравчук. Ох, я розумніший за Леоніда Макаровича! Останній раз ходив на вибори сімнадцять років тому, вибравши його президентом. Більше не ходжу.

Тимошенко, схожа на директора крематорію, в якому, як в доменній печі, випекла два з половиною десятки своїх міністрів, гордиться стабільністю свого Кабінету і курсу, раз на тиждень обіцяє, що криза України не торкнеться, двічі - що тільки вона і може її перемогти в єдності з «усіма командами світу». Сам уряд, що нагадує бюро ритуальних послуг, мовить то про «український прорив», то про перемогу над інфляцією, то про «велику дипломатичну перемогу» - рішення «газового питання». А в цей час Росукренерго, про яке Тимошенко сказала, що його немає, а воно є, продовжує постачання газу до України, про що повідомив міністр палива та енергетики з підозрілим прізвищем Продан. З іншого боку, «Газпром» зливає в пресу відомості, які дещо підмивають свідчення Юлі про швидке укладення угоди. Наприклад, що «Нафтогаз» знову винен гроші за паливо - майже два мільярди доларів, а віддати борг не може, тому що грошей немає. Але це, звичайно, мерзотна брехня, підступи Кремля, який все намагається платити своєму «агентові» бігудями, які випрямляють кучерики баранчиків українського уряду, перетворюючи їх на козликів.

Національний банк «зупиняє» гру курсом гривні до долара. Але виходить так, що влітку, коли «маленькі українці» понесли в туристичні фірми свої маленькі гроші, їх там чекав несподівано, з бухти-барахти «упалий» долар. І вони вимушені були віддавати свої накопичення за доларовими цінами, але офіційному курсу НБУ - 4,85, тоді як в обмінних пунктах міняли по 4,40. При цьому кожному клеркові цих самих турфірм було ще в липні відомо, що в жовтні долар коштуватиме шість гривень. Цікаво звідки? Особисто я купував тур у фірмі, розташованій в підвалі «сірого квадрата», - будівлі на Інститутській вулиці, де одна з квартир глави наглядової ради Національного банку. А ви де брали путівки?

В СБУ - цьому гудзику від штанів КДБ - з ніг валяться, борючись з торгівлею наркотиками, перевіряючи Юлію Тимошенко на предмет державної зради. Але «вічний В.О.» служби Валентин Наливайченко, покриваючись патріотичним потом, із суворим поглядом і металом в голосі, робить заяви, що сепаратистські організації в Україні нечисленні, не підтримуються владою і тому безпечні. Так і приходить на думку другий президент України, що прогавив те, як американські «неурядові» організації давали гроші буквально всім охочим, аби вони заявили про намір боротися з «режимом Кучми». І тодішній глава СБУ, як запевнив мене сам Леонід Данилович, «присягався, що нічого не знав», тоді як на гранти Сороса у всіх областях проводилися польові навчання, на яких відпрацьовувалися методи вуличної боротьби. Як після цього повірити Валентину Наливайченку, який в Донецьку почав ні з того ні з сього спростовувати «виникле нізвідки» питання про те, що йому належить змінити Балогу на посаді голови Секретаріату Президента. «Ми до цих чуток не причетні, більше того, я їх спростовую», - сказав В.О. Читав я, читав колишніх «чекістів», які рекомендують допитливим не вірити тому, що тобі наполегливо «втюховуют», навпаки, уважно прислухатися до спростувань. Ви прислухалися? Я - так.

До речі, про спростування. Сьогодні міністр внутрішніх справ України спростував вищезазначеного пана Наливайченка. Сказав, мовляв, РНБО не приймала рішення про ліквідацію антикорупційних підрозділів в силових структурах. «Тому або пан Наливайченко (а саме він озвучив журналістам таке вирішення РНБО) помилився, або його неправильно зрозуміла преса, або він заявив неправдиві дані». Цього при київському дворі ще не було. Ну, тобто керівники силових відомств ще не сварилися на публіці. А «кастрюльщина» між МВС і СБУ у розпалі. Ось і керівник Служби безпеки пригадав про ті дані прослушки Секретаріату Президента і суддів, що вирішували питання президентського Указу про вибори, які оприлюднив Луценко. Пан Наливайченко обіцяв розслідувати, звідки це у ментів такі дані. Господи, не пройшло і півроку! Пробачте, півмісяця. Нагадаю, дані були оприлюднені 16 жовтня.

Хорошковського перевели з РНБО в Митницю, розраховуючи на подяку Юлії Володимирівни. Але той найняв Безлюдну і Грановського, щоб зробити з Тимошенко котлету в ефірі «Свободи на «Інтері», що стала першою в історії України телепрограмою без журналістів (з прицілом на те, щоб стати першим в історії людства телепродуктом без людей). Показав її у вечірньому п'ятничному ефірі глядачам колишньої «головної кнопки країни», як делікатес для присутніх при дійстві Ющенка і Януковича. І в розцвіченій, як гральний автомат «однорукий бандит», студії бідну Юлю мочили всі, включаючи прибиральниць і гримерів. Навіть ведучі, що нагадували офіціантів, на відміну від президента і лідера «регіоналів», яких іменували на ім'я - по батькові, обзивали прем'єра «Пані Тимошенко». Затикали їй рот рекламними паузами, що пропагували засоби від простатиту і жіночі прокладки, потім - переводячи розмову на іншу тему.

Литвин, «стратег компромісу», яким «помаранчеві» вже одного разу покористувалися, щоб організувати в сесійній залі неконституційну «присягу народного президента», дозволив себе обдурити і через чотири роки, давши голоси БЮТ і НУ-НС для того, щоб прийняти злощасний антикризовий закон. На ранок виявив, що документ фальсифікований, поспішив в Раду з викриттям, але Яценюк, через руки якого пройшов закон, на шляху в кабінет Ющенка не пустив Володимира Михайловича навіть в передпокій, залишив стояти під липким туманом і дрібним мерзенним осіннім дощем. Пригнічений Литвин хотів застрелитися від ганьби, але його відрадила по телефону Юля, обіцяючи місце в оновленій демократичній коаліції, яка після вересневої ганьби нагадує клопів під шпалерами публічного будинку.

Півмільйона українців втратять роботу до кінця року, і ніхто не здогадається нагадати Ющенку про те, що він рвався до влади, обіцяючи створити у свій перший президентський термін п'ять мільйонів робочих місць. Тим часом хитрі злодійкуваті «червоні директори», стривожені зупинками заводів по всій Україні, збирають «круглі столи», на яких скаржаться на долю, засмучуються про долю звільнених і відправлених у примусові відпустки робочих, майструючи сльози зі слини, погрожують Києву «гнівом профспілок», які десять років мовчали, ніби води в рот набрали, і тут ба! Знайомі обличчя! Пан Волинець!

Чи шкода «червоних директорів», багато з яких схожі на убитого державника Кирпу, чи шкода цих людей, які складають економічну базу України? Можливо. Але терзають сумніви. Чи не вони, коли дозволили кооперативи, відразу перекачали туди всю живу енергію основних виробництв, посадивши на мілину рідні заводи, миттєво збагатившись на кооперативних хлібах? Чи не вони через спільні підприємства перегнали «за горб» стратегічні запаси сировини? Заводські склади спустіли, зате розбухнули директорські гаманці, піднеслися в передмістях директорські палаци. Чи не вони кинулися в «прихватизацію», заграбаставши собі «контрольні пакети», скуповуючи у наївних роботяг їхні ваучери та акції, ставши в одну мить власниками непомірних багатств? Чи не при них Київ вкрав у підприємств накопичення у вигляді «інвалютних рублів»? Чи не вони привласнювали прибутки, пускали собі на благо, не вкладаючи ні рубля в модернізацію виробництва, у зношені верстати і гнилі комунікації, допускаючи технологічні катастрофи, купуючи при цьому вілли на Канарах і Блакитному березі? Чи не вони, нарешті, сприяли прив'язці своїх підприємств до світової економіки, заспокоюючи робочих під час чергової реприватизації черговим заморським товстосумом. І лише тепер, залишившись саме через цю прив'язку без замовників і покупців, тепер вони перелякалися, струснулися, кинулися шукати порятунку в робоче середовище, що дало їм життя і багатство. Вирішили сховатися від соціального бунту в гущавині бунтівників.

Тут би президентові або прем'єрові витягнути їх за загривок з натовпу. Вказати на них пальцем. Але немає президента. Зайнятий. Возить по країні непогасну двухсоткілограмову свічку Голодомору, тоді як країна стоїть на порозі економічного краху. Ющенко продовжує бути пасажиром президентського літака. Балога з легким акцентом перекладає з мертвої українською. Богатирьова, схожа на джип «Лексус», розважає в бедуїнському шатрі, розбитому в Маріїнському парку, Муаммара Каддафі, що нагадує сумного верблюда.

Десь далеко (навіть з київських пентхаузів не видно де), в позаштатному містечку, єдина робота в якому - на зупиненому заводі, в «хрущовці» з білої силікатної цегли сидить перед телевізором сім'я «маленьких українців». Безробітний тато, двоє його дочок. На комоді фотографія мами на узбережжі Коста Брава. На знімку вона разом з колегами по роботі, з якими прибирає віллу безіменного українського олігарха.

По телевізору передають політичне шоу. Президент, прем'єр, спікер і головний опозиціонер - в одній студії. Говорять щось про єднання перед обличчям кризи. Але при цьому безперервно звинувачують один одного в чомусь. Ситі столичні журналісти снують між ними, як стюарди і стюардеси, пропонують мікрофон,  утирають крапельку з кінчика носа, розносять паперові пакетики на випадок, якщо комусь стане погано, нічні вази (про всяк випадок), оголошують рекламні паузи.

І крізь цю кольорову мішанину, крізь телевізійний екран, схожий на дупу влади, прямо в квартиру «маленького українця» раптом сунулася морда страшного волохатого вепра. Крутнула багровими очищами. І запахло в будинку сірою і залізною окалиною, запахом пекла.